"What is love? Baby, don't hurt me"

Сьогодні 14 лютого і це доволі очікувано, що мій пост у блозі буде стосуватися закоханих.
Але я не хочу писати як я ненавиджу/люблю це свято. І я не збираюсь налаштовувати вас проти любові, замість мене це зроблять пабліки в вк.
Просто хочу поділитися враженнями про сучасні пари
Останні дні я старалась звертати на них увагу, щоб краще все передати зараз. І насправді,  хорошого мало.

Я ненавиджу коли люди прилюдно сваряться.Як і загалом коли сваряться, проте так є, що після певних етапів зустрічань парою керують емоції. Вона кричить чи плаче, він починає кидати образи або просто ігнорує, говорячи оце "все сказала??"
Чому не можна просто визнати помилки.Вибачитись. І особливо,  чому не можна сваритися НЕ у людному місці? Це ж ваша любов, а ви робите з цього театр.
Якщо це називається коханням - то я не хочу жити на цьому світі.
Для мене любов - це компроміси.Це поступки. А не гостре "ми розходимось" після кожної сварки

Друге. Дівчата, я розумію, що ваш настрій мінливий і все таке (деяких хлопців це теж стосується) але затямте - переносити його на когось ще ви не маєте права, а особливо на дорогу вам людину. Як часто я бачила що хлопець іде з дівчиною, а вона закочує очі, починає сприймати все як образи і тд....Вельми негарно. І дуже видно, що іншому в цій ситуації справді стає неприємно
Якщо це називається коханням - то я не хочу жити на цьому світі.
Любов - це не правило "мені погано - зроблю погано ще й тобі" Це вічний пошук чогось доброго. Для обох

Мені подобається коли пара багато мовчить. (Я не про те, що їм немає про що поговорити.) Я знала людей, які справді відчували одне одного поглядами, думками. І їм не варто було іноді щось промовляти, аби розуміти. 
Знайти людину з якою приємно мовчати - це багато значить.

Я люблю коли люди піклуються про одне одного. Коли у маршрутці їде хлопець і по телефону просить дівчину поїсти. Чи взяти шапку. Щира турбота - це неймовірно мило.

Я люблю, коли люди захоплюються справою одне одного і всіляко допомагають розвиватися. Це - повага."Так, ми не бачились тиждень, але я розумію наскільки його робота йому важлива " як же часто я чула геть інші слова...Люди надто власники. Надто зациклені на тому, що якщо моє - то має бути зі мною щосекунди
А витримаєте щосекунди?  Це ж геть не легко. Тим більше, замикатися на об'єкті своєї любові - геть не те, до чого треба прагнути. Завжди варто мати друзів і власну справу, хто любить - це все зрозуміє. А якщо почнеться "чому ти повинен працювати там?",  "Мені не подобаються твої друзі" чи інше...
Якщо це називається коханням - то я не хочу жити на цьому світі.

Для мене ж кохання завжди було чимось високим. Чимось світлим, що всі довкола не розуміли і вносили туди бруд. Навіть самі слова "я тебе люблю" для мене настільки гучні, що я не хочу розкидатися ними. Двадцять перше століття, хочете вірте, хочете ні, але я за життя сказала цю фразу лише один раз. Як з'ясувалося, дарма, але і до, і після я зазвичай говорила "ти мені подобаєшся ", "я тебе теж" або ж зовсім не говорила (це я зараз про слова, які я сказала хлопцям у свій час, адже "я тебе люблю" можна сказати і друзям, і мамі).Можливо, з цієї причини в мене нічого нормально і не складалося. Та й, ще не час.Просто я завжди вважала, що не до кінця знаю. Любов пізнається лише згодом, лише через багато часу можна врешті зрозуміти що це - дурне захоплення чи все ж любов. Коли починаєш розуміти, що людина стала тобі справді рідною, що ти можеш бути собою в її присутності, що в її очах ти бачиш частинку себе, і що тобі справді хочеться, знати про її день і сни, а не що це в тобі грає звичайна ввічливість.Коли усвідомлюєш, що тобі чиясь усмішка важливіша за свою - тоді напевне, варто думати, що щось таки ти відчуваєш. І може тоді слова "Я тебе люблю" будуть правдивими і вчасними.
А як ні - завжди є коти. Не бачу нічого страшного в тому, аби залишитися одною, не всім в цьому житті щастить в особистому, життя на цьому не завершується, значить є інші справи, де Всесвіт хоче тебе задіяти.
Тому якщо Ви самотні, не засмучуйтеся через свято Валентина, а краще усміхніться,обійміть батьків чи друзів і найважливіше - постарайтесь полюбити себе. Бо любов до себе - це найважча любов, і вона ж - Вам найпотрібніша. Бо лише коли будеш відчувати гармонію і любов всередині, зможеш понести її іншим

Женя і Катя: "Щирість, кохання, емоції"

Нещодавно у Львівському Underground (L'uft ) виступив гурт "Женя і Катя". Ці двоє - це величезна порція натхнення. Атмосфера на їхніх концертах тепла й затишна, вони настільки прості і світлі, що здається, ніби на сцені - твої найкращі друзі. Дивишся на них, і так хочеться посміхатися, радіти життю, а ще - хочеться закохатися. А коли вже закоханий - побігти до своєї половинки і сказати,  як сильно ти її любиш. Милі Женя і Катя неначе привезли для мене трошки весни того холодного лютневого вечора, а тому я вирішила розпитати більше про цю пару та їхню творчість, щоб поділитися цим з вами.

Ви пара і на сцені і в житті, чи не виникають через це конфлікти? Чи важко поєднувати стосунки і роботу?

Женя: Насправді навіть легше і краще, тому що в нас є спільні інтереси, спільна мета. І коли ми разом - нам завжди цікаво, це напевне одна з головних причин чому ми разом і чому нам так легко працювати

А з чого все почалось? Хто запропонував ідею почати виступати?

Катя: Одного разу вирішили удвох поспівати пісню Еда Ширана і нам дуже сподобалось.Ми вирішили просто записати кавер, а потім написали свою пісню і виступили з одним хлопчиком в Києві, в нього на розігріві.

Ж: Це було десь 2 роки тому 

К: Так, ми виступили тоді один раз і все. А потім ми вже вирішили писати свої пісні.

Ж: Ми писали свої пісні, майже не виступали, і, майже через рік, записали наш  перший альбом "Втомлене місто"

Ви обоє з Вінниці. Як вам Львів?

К: Ми і раніше були у Львові, сьогодні не дуже встигли погуляти, але Львів всюди гарний. Дуже подобається архітектура.

Ж: Мені дуже сподобався Стрийський парк, бо ми цього року виступали там на фестивалі Lviv acoustic fest. Гуляли і потім виступали. А взагалі нам дуже подобається львівська публіка, всі дуже класні і гарні, дуже круто було сьогодні на концерті.

Можете назвати свою улюблену пісню з ваших?

К: Для мене особливою завжди буде пісня "Усе неважливе тепер" , мені її Женя написав і вона дуже класна

Ж: А моя... навіть не знаю.

К: Скажи із нових, вже старі трошки набридли.

Ж: З нових пісень мені подобається "Цілий світ". 

      

К: Мені теж вона дуже подобається.

Хто пише музику а хто слова?

К: Музику Женя пише. А слова - так буває, що Женя перший куплет пише, я другий. Доповнюєм, так і виходить пісня.

Тільки пісні пишете, чи можливо ще й прозу?

Ж: Поки не пишу, але все життя мрію написати книгу. Просто поки що я думаю, що я ще дуже замолодий, аби писати про життя, щоб це всім сподобалось і всі це читали. Однак все ще попереду, я думаю, що в майбутньому я щось напишу .

Музика для вас на першому плані, а чим ще любите займатися у вільний час?

К: Я люблю малювати, робити листівки

Ж: Так, Катя малює різні листівки, блокноти робить...Це таке, жіноче.(усміхається) А я читаю книжки і дивлюсь серіали.

І який улюблений серіал та книга?

Ж: Серіал - "Шерлок" для мене на першому місці, потім або "Гра престолів" або "Справжній детектив". Дуже-дуже класні.А книга...Гаррі Поттер, це 100%

(Катя сміється)

Зараз після виходу альбому у вас багато виступів у різних містах (кивають) а все ж, які ще плани на найближчий час? Чи вже подавали заявки на фестивалі 2017-того року?

Ж: Найближчим часом ми відвідаємо ще кілька міст, де виступимо з нашим повним складом. За деякі фестивалі можу вже точно сказати. Наприклад, ми точно будемо цього року на Бандерштаті і на Республіці, дуже туди хочемо. А на інші фестивалі ми, звісно ж, подамо заявки, але там як буде так буде.

Якими трьома словами ви можете описати свою творчість?

Ж: Давайте на це питання відповість Катя

К: Всього три слова? Це дуже складно! (сміється) Але напевне це щирість,кохання і емоції

Що б ви хотіли побажати читачам цього інтерв'ю?

Ж: Чесно кажучи, я себе не позиціоную як дуже крутого чувака, але все-таки я бажаю вірити в себе і нікого іншого не слухати, робити те, що ти хочеш, і все обов'язково вийде. Якщо ти сам в це віриш, то все буде круто.      

Photo&Text: Романова О.