Для чого ми прокидаємось зранку

Для чого ми прокидаємось зранку? Нащо стільки зусиль?
Нащо виходити з сну у світ, який, м'яко кажучи, отому мужику, який його цілі 7 днів створював, не вдався? Точніше може на той час і вдався. Але ж за світом треба дивитися. А він пішов за хлібом в магазин і не повернувся. Кажуть, трапляється
Так навіщо? Щодня приводити себе в порядок, щоб хоч трохи відповідати вимогам соціуму, виходити з кімнати?...Навіщо заводити знайомства, намагатися скласти свою історію як пазл, а у кінці кінців не знайти купи шматочків і просто зафарбувати їх в тон, думаючи що не помітно? Навіщо взагалі щось робити якщо є пункт А і пункт B і чи ти будеш рипатися, чи ні -ти однак потрапиш у B. А от у A - навряд. Хоча залежить якої ти віри
Навіщо прокидатися?...Світ же нічого не втратить якщо ти нічого не зробиш. Просто ще одна людина яка на всіх плює і не хоче робити нічого, подумаєш...Сонцю більше 5 млрд років. Думаєш ти перший і ти останній кому воно світить?...Ти перший хто вирішує здатися? Ти перший, в кого вірять а потім розуміють, що дарма? Мені так шкода, але ти ж не перший кого по справжньому люблять, а ти навіть не віриш. І ти не перший за кого віддадуть душу, а ти плюнеш на це, бо ти нічого не вартий, і ти нічого не можеш, і взагалі ми занадто багато хочемо
Вибач, що я кажу це
Але ти найнеоригінальніший дурень
Бо що якщо все залежить саме від тебе? Що як світ таки побудований лише навколо твоєї голови. І ти можеш зробити його кращим. Якщо ти помреш, і якщо там, на іншому боці - лише темрява....що як ти так і не дізнаєшся що в той самий день світ загинув разом з тобою. Все припинило існування саме в той момент, бо це була саме твоя модель. Саме твої умови для гри, а ти знехтував і не хотів робити ходи. Не хотів - банально - змінити декорації...чи щось таке. Було страшно навіть.Що як гра "залагає"?? Маячня, насправді
І було б чудово якби я була неправа, знаєш, я в 90% ситуацій говорю дурниці, але може все ж повіриш в себе і спробуєш хоча б піднятись з ліжка?
Господи, якщо все справді залежить від такої людини...Де ти там? На небі надто довгі черги за хлібом, я знаю, але повертайся. Нам всім тебе дуже бракує.

б/у.день [4]

#np 

Bob Sincler - Love Generation

Я обожнюю старі пісні. Вони нагадують мені про хороші речі, і коли я чую їх, я хочу ніби 

забратися у саму пісню, сховатися у ній, і залишитись у спогадах назавжди. Моя сім'я -

дивна. Ми зазвичай слухали музику (радіо/касети) тільки у машині, коли подорожували. І тому 

ці пісні з 2004-2007 асоціюються у мене з поїздками, новими містами і людьми. Це вже потім мама 

купить сестрі плеєр, який згодом перекочує до мене (плеєр з'явився раніше телефону - успіх!). А до

того часу музику я зможу знайти ще хіба на фоні у магазинах чи у магнітофоні бабусі. Можливо тому

я так "поїхала" на цій темі?....Маю на увазі музику, звісно. 

Нещодавно я здала важливий екзамен. Вірите чи ні, але тепер я не знаю що робити далі. Стільки 

переживань, стільки роботи - і все. Тепер це офіційно стало минулим. Прозвучала фраза 

"Du hast bestanden" (ти здала). І в мене явно досі шок, тому що мені слабо у це віриться. Хоча я 

дуже пишаюся собою, ще би! Це справді не було легко, і я здивована, що мені вистачило 

сил і мозку для такого. АЛЕ це ще раз доводить що ніяка праця не буває марною. І що якщо сильно 

захотіти, і докласти усіх можливих зусиль - то можна досягти всього. (наступний пост буде про те, як я 

вивчила німецьку за 4 роки мало не з нуля, до речі, можливо комусь буде корисно, а кому ні - то можете 

проігнорувати)

Зараз у місті йде підготовка до Нового року. А мені понад усе хочеться просто зустріти його перші 

хвилини з людьми, які є для мене найважливішими. На жаль, не завжди бажання і можливості 

співпадають, але було б справді гарно. Взагалі стільки всього налагодилось, що навіть страшно

комусь сказати - щастя любить тишу.) В мене взагалі є зараз купа сюрпризів, і мені так хочеться

ними поділитися але тсссс....сюрпризи! 

А взагалі лише нещодавно я зрозуміла як мені подобається робити людям подарунки. На близьких

не шкода ніяких грошей, вони достойні найкращого. Саме тому всю осінь я економила і працювала

до головного болю - останні тижні було справді невимовно важко. Але я це зробила, і через це мені

ще більш приємно дарувати подарунки - адже от воно, для чого потрібні були ці жертви. Усмішки, 

здивовані очі - це краще за будь-що на світі. А ще дивує як я тішусь обираючи подарунки. Ви б це

бачили! Таке враження, що це все мені :)

Взагалі мені дуже подобаються зміни які зараз зі мною відбуваються. Я не пам'ятаю, чи писала про 

це раніше, але вже певний час я стараюсь робити багато доброго. А-ля "100 добрих вчинків Едді Макдауда"

Ну...майже) Він там з собаки мав людиною стати, а я намагаюсь просто стати кращою людиною. Мені подобається

віддавати свій квиток у тролейбусі іншим, допомагати комусь у справах, подобається залишати чайові

офіціантам та усміхатися перехожим. Іноді доходить до абсурду, і мої добрі справи здаються геть 

дурними, але мені так хочеться зробити цей світ трохи кращим! І як на мене, я обрала правильний шлях.

Бо

завжди

треба

починати

з

себе.

Наступного року мене взагалі чекає багато змін, я це знаю. Все вже розплановано і перша з змін станеться вже ну зовсім 

скоро.Через це я дуже "натхненна і мотивована" © 

Все обов'язково буде так, як треба

Stay awesome, 

see you soon  

б/у.день [3]

На ногах важкі чоботи, в яких доволі зручно пересуватись мокрими дорогами міста. Обличчя мало не повністю загорнуте в шарф.

Холод. Нещодавно випав перший сніг. 

Люди майже не виходять з дому без вагомих причин. А в мене є вагомі причини. 

Мій Спокій. 

Оскільки осінь поволі закінчується, пора б підбити її підсумки. І так, що в мене тут?...Я обіцяла собі провести осінь чудово. Не впевнена, що вийшло

(намагаюсь згадати щось по-справжньому хороше)

Зазвичай я таки все псую.Всі моменти, які могли б бути щасливими я реально зіпсувала.

Що от не можна було зіпсувати — так це небо. ЗАВЖДИ, чуєш, завжди, кожного дня піднімай очі до неба. Особливо якщо погано. Там, в висоті і красі хмар, є якась певна надія для кожного. Навіть у похмурі дні

В вересні було кілька гарних прогулянок та посмішок. Були нові знайомства.Я заробляла, вчилася і все встигала(навіть спала при цьому досить багато і нормально харчувалася).

Потім у жовтні все почалось змінюватись. Я взялась за роботу — натомість перестала вчитися. І навпаки...Іноді я справді надто виснажувала себе. Приходячи додому від втоми я ледве могла зв'язати кілька слів, а ще доводилось працювати над фото і над рештою справ, а потім прокидатись через 3-4 години і знову йти на навчання. "А чи не забагато ти на себе береш?" — якось сказала мені в цей час мама. Напевне, вона права. Забагато. До добра це звісно ж, не довело.

Але я рада, що змогла пофотографувати Lviv Fashion week, і ще багато чого і кого. Хоч це і завдало мені багато турбот. АЛЕ у жовтня були для мене дуже гарні сни, хоч і дуже короткі. Треба шукати позитив в маленьких речах, хіба не я це писала вже раніше?

До кінця календарної осені трохи менше 2 тижнів. Ще можна встигти додати чогось хорошого в спогади. 

Я в це вірю, а значить завтра прокинусь.  І значить, не просто так, якщо хоч своє життя не покращу, то зроблю чийсь день особливим. Бо для чого ще тоді прокидатися?

p.s. скоро екзамени і все таке, але будь світлом. А я обіцяю просто бути

Б/у.день [2]

Впродовж довгого часу моєю автобусною зупинкою була квіткова зупинка. Взагалі той ринок називається інакше, але там дуже багато квітів. Відкриваються двері задушливого транспорту і ти загортаєшся в їх аромат, як у ковдру. Тому я не називаю її якось інакше, ніж квіткова 
Взагалі, до мого приїзду на квіткову зупинку, я не любила зрізаних квітів."Квіти це красиво лише тоді,  коли вони ростуть" .Так я думала насправді, і загалом ця думка зовсім непогана. Колись у мене була людина, яка обіцяла мені подарувати кущ піонів у горщику. Це було мило, я завжди посміхаюсь коли згадую про це. 


Саме щодня бачачи квіткову зупинку я зрозуміла, що в зрізаних квітах немає нічого поганого. Що не кажи, дівчатам личать квіти, це дуже надихає, бачити усміхнену дівчину, котра несе квіти. Хоча я особисто таки мрію про сад з піонів і троянд . 
Я вирішила почати з квітів, бо сьогодні зранку я знову вийшла на квітковій зупинці. Дні зазвичай починаються однаково, але минають з дивовижною швидкістю. Іноді через втому я перестаю помічати в них щось важливе, вся реальність стає наче у тумані, а сни навпаки починають здаватися реальністю. Хоча я п'ю багато кави, що сильно допомагає (Окреме дякую Тобі за неї, таки найсмачніша кава в місті) 
Нещодавно після навчання я їздила у поліклініку.Мені не подобаються черги, але кожного разу я знаходжу у них кілька людей, які видаються мені цікавими і приглядаюсь до них.  Я не заводжу з ними розмов, мені просто цікаво помічати деталі у їх вигляді і поведінці. Дівчинка, яка стояла в черзі зі мною, старалась натягувати лівий рукав светру мало не на пальці. Це не холод, ні. Я знаю що це. І мені чомусь дуже хотілось її обійняти і сказати їй, що вона не одна. В такі миті це дуже важливо чути. Порізи на зап'ястях дістаються зовсім непоганим людям...І мені так не хочеться, аби вони знову були моїми, чи належали людям, які мені близькі. А тому сьогодні я їздила на вокзал.
Останнім часом понад усе хочеться втекти кудись. Наче мене та втеча врятує від усього на світі. Причому, на жаль, в останній момент, у мене накрилася компанія для поїздки. І от я стою перед табло, і я таки була не проти взяти той бісовий квиток у місто на літеру Т. і поїхати туди сама. Але...я розвернулася і пішла назад. Напевне, місто на літеру Т. , як і міста на інші літери, почекає. Можливо, лише щасливі люди можуть отак приїхати на вокзал, наосліп вибрати напрям і поїхати. Чому щасливі? Тому, що вони вільні. Їх дії не обмежені тим, що станеться через їхню раптову поїздку. Тим більше, якщо ти їдеш подорожувати нещасним, то яка ж це подорож? Навряд це принесе лише позитив. У рюкзак (крім найважливіших речей) треба пакувати хороший настрій
Тож я пішла за кавою. Зігрівши трохи руки о тепле горня, я подивилась навколо, і раптом побачила те, що не помічала вже декілька місяців. Люди, які ж ви все-таки гарні. У вас стільки гарних рис, навіть ті, які ви у собі не любите. Якби ж ви лише бачили б себе, коли ви не думаєте, як ви виглядаєте. Коли ви займаєтесь чимось зовсім буденним, усміхаєтесь чи намагаєтесь сконцентруватися. Скільки ж у вас в такі моменти краси, не награної, а справжньої, милої і чистої....Поки я розглядала людей і записувала ці рядки в телефон, моя кава охолола. Зараз дім, а завтра - знову на навчання.

Може це не життя. Б/удні, бо нічого цікавого не відбувається. Я навіть кожного разу вагаюсь, чи варто писати у блог, бо все-таки я більше описую свої думки, ніж те, що стається. Але іноді я відчуваю себе живішою від усіх. Зазвичай восени у мене починалась осінньо-зимова депресія, цієї ж осені я поки що тримаюсь. Можливо, тому, що змушую себе любити все, що мене оточує, і, здається, починає вдаватися.


p.s. Ви красиві. І я забороняю вам думати, що це не так. Але будьте красивими не лише зовні, благаю.
Ваша О.

Hotel "Soul"

...Відчиняєш двері і заходиш в мою душу з таким виглядом, ніби робиш послугу. Проходишся брудними ногами по ідеально вичищених килимах і вмощуєшся у кріслі, закидуючи ноги на стіл. Хочеться викликати поліцію і вигнати тебе нарешті, але вибач, забуваю, це ж я дала тобі всі ключі. Ти тут повноправний мешканець, як і інші. Я була зовсім не проти поселити тебе в найкращих апартаментах з видом на море. У тебе, до речі, найбільша кімната. Деякі люди тісняться і живуть удвох чи втрьох. Деякі сплять в коридорі на килимі, але їм навіть там зручно. Тобі ж, здається, вічно не вгодиш. То кольори простирадл не такі, то в стіні діра від цвяха, який ти ж сам туди вбивав тиждень тому. А я все мовчу. Насправді, мені подобаються навіть такі твої візити. Просто твоя кімната завелика, коли вона порожня, сюди ніхто не хоче переїжджати. Усім тут набридає, а ще всіх нервують залишені тобою малюнки на стінах. Іноді я намагалась замальовувати їх, і переселяти туди кількох людей, але навіть їм простору забагато, і вони всі поверталися у свої малесенькі затишні комірчини, що є десь на нижніх поверхах. Найгірше це те, що коли ти йдеш, ти ніколи не зачиняєш двері. Дістало! Утворюється протяг, і це зовсім не йде мені на користь. Холодно стає мало не одразу, доводиться бігати і шукати усюди обігрівачі, бо кімната ж велика, і стеля під 3 метри, за 5 секунд не нагрієш. Але я ж не можу зачинити двері, навіть як хочу. Ти ж завжди повертаєшся. Говориш щось про те, що обов'язково переїдеш, і що дуже радий, що нарешті знайшов такі прекрасні апартаменти. А потім знову йдеш, без слів, глянути одним оком, чи твоє старе ліжко у гуртожитку вільне. Бо там же - кіт. А як ти без кота? Звик вже, хочеш забрати, а він не дається. Бо він старий, одноокий і хворий на рак, завжди був хворим. Він роздирає тобі руки, коли до нього торкаєшся, бо хоче аби тобі боліло як і йому. А ти все ходиш туди-сюди. І двері не зачиняєш. Ти знаєш, здається, мені слід замовити цеглу і замурувати вхід. Не потрібно мені це все. Хай буде та кімната, але нехай в неї ніхто ніколи не заходить взагалі. Так і буду ходити, розміщаючи всіх у коридорі, при цьому маючи величезну замуровану кімнату десь ближче до серця. Це ж легше так жити, аніж тобі приспати кота, щоб тварина не мучилась, і завести нового, здорового....

б/у.день

.....Холоди зустрілись якось зовсім зненацька, ніби грабіжники за рогом вулиці. Я лише сьогодні зрозуміла, що зовсім до такого нападу не готова.(а вони тим часом вже підставили ножа до горла і кажуть здаватися) Йду в якійсь легкій сорочці, куртці і мерзну. Хоча день як день, начебто, нічого цікавого. Знову не виспалась, знову проблеми тиснуть з усіх боків. Але нічого, (запевняю себе, з останніх сил)  все буде. Просто буде. Не добре чи погано, без зайвих прикметників - буде. Але щоб було, треба піти і купити шарф. Імунна система і так ослаблена, а тут ще й добряче мерзну. Взагалі почуваю себе справді дивно. Наче щось болить, але не можу зрозуміти що це. Начебто і не розумію, що роблю, через майже непритомний стан, але ніби поки все ж ніхто не зомлів, значить, все гаразд. Йдучи, глянула на своє відображення у вітрині....Картина не з приємних. Синці стали ще більш помітними, скули - виразнішими. Останнім часом люди почали говорити що я схудла з початку вересня, може й так. Щодо синців ж....Варто змиритися. У дитинстві всіх вони дуже непокоїли, мене вічно відсилали до лікарів, які в один голос казали, що це ненормально. Казали, доки не побачили маму без макіяжу. Тоді почалося "ой, так це генетичне, це вона в вас не хвора, просто шкіра під очима тонка от звідти і такий відтінок". Супер, завжди мріяла успадкувати саме синці. І що я тільки не робила з ними як виросла, але ясно, що всі ці "гьорлс лайфхакс" в цьому випадку не працювали. Космос під очима залишається, що б там не було - такий ж темний і глибокий.
Поки я згадувала всю цю історію з синцями, працююча півкуля мого мозку, знову ж таки, незрозуміло як, вибрала шарф і купила його. 5 грн, дякую, що є секондхенд


Дорогою додому купила на вечерю сосиски. Одну не втрималась і згодувала бездомним котам.
Все ж, життя стає кращим, коли ти робиш добру справу. І звісно ж, коли у тебе є теплий шарф у такий холодний вечір....

Жити і боятися: що, чому, і як це виправляти

Почнемо пост з відвертості. Я дуже боязка людина. Я боюсь стільки всього, що вам і не снилося.Важко в цьому світі бути безстрашним, погодьтеся. Сьогодні я переглядала фотографії і натрапила на це фото з архіву:

Як зараз пам'ятаю.10 поверх, сиджу на краю. І здається що зараз та стіна взагалі впаде і я полечу вниз разом з нею. І страшно, і якось навіть непроти. Дивне відчуття. Але зараз не про мої суіцидальні нахили, на які можна виділити окремий пост.

Зараз про СТРАХ

Було багато ситуацій коли мене охоплював мало не паралізуючий страх. Деякі з таких випадків мені зараз взагалі смішно згадувати - наприклад, як я прийшла у нову школу і мене знайомили з однокласниками. Я просто зайшла. Опустила очі в паркет. Промямлила що мені треба йти і вийшла.

Молодець, нічого не скажеш.

В деяких ситуаціях страх "виливався" назовні. Наприклад, коли думала, що переїду з міста. Страх втратити все. Залишитись самою. А іспит у німців? Залишилось переступити поріг кабінету, і довести свої знання, а я просто розплакалась. 

Страх це невід'ємна частина життя. І це нормально, чогось боятися. Ненормально - не намагатися з цим боротись. 

Я з дитинства боялась медуз. І павуків. Коли мені було 12 я вирішила почати боротися з цим ідіотизмом. І я через сльози брала медуз у руки, те саме з павуками. Зараз цілком нормально їх сприймаю. А ще я боялась темряви. Я завжди мала занадто яскраву фантазію і тому вночі всі крісла, всі завитки на шпалерах оживали і це мене лякало. Ставши старшою я, коли бачила щось страшне у кімнаті вставала і доторкалась до цього. І все зникало, і знову ставало звичайними предметами. А коли я зрозуміла, що боюсь висоти ....Ви вже знаєте, що я зробила. Я полізла на дах закинутого будинку і звісила ноги. І простішої поради просто не існує - якщо ви боїтесь чогось - кидайте собі виклик.

Цей метод стосується не лише такого.Зараз я натисну на болюче.Я згадаю страхи, про які явно знає більшість людей саме 21-століття:

Страх відкритися

Страх не отримати розуміння

Страх любити 

Страх довіряти

Страх бути людяним

Страх проявити якесь почуття, яке не знайде відгуку в душі іншого

 ↑

Ці десятки ваших мемів про те, що вам ніхто не потрібен, і що самотність - це найкращий друг. Це все така дурниця, насправді...Більшість людей, котрі постять собі це на сторінках у соц. мережах, удаючи те, що вони всі такі відгородженні від соціуму, насправді поняття не мають, як це, коли ти місяцями не маєш з ким погуляти. Коли єдиний, хто надсилає тобі повідомлення  - це реально оператор. Коли навіть в тих же соц. мережах єдиний, хто не ігнорує - це чат бот. Зараз, побачивши це все на контрасті, я ніколи не захочу повернутися у своє старе життя. Людині потрібна людина. І я вже вдруге на цьому наголошую у себе в блозі. Інтернет взагалі популяризує не те, що треба. Гляньте навколо - я вперше бачу покоління, яке так боїться жити в цьому світі, аргументуючи це тим, що навколо лише "сміття" а вони "елітні соціофоби". 

Народ, проявляти почуття не так вже й важко. Просто менше думайте про те, що буде потім. Життя неодноразово показувало мені (і показує досі) що "потім" може і не бути. Треба встигти обійняти, сказати щось хороше, потішити усмішкою ЗАРАЗ. І не важливо, чи згадається цей момент завтра. Чи буде ця людина вдячна завтра. Справді має сенс лише теперішнє, завтра ніколи не наступає. Можливо і ніщо не вічне, але я, дивуючись навіть сама собі, хочу з оптимізмом заявити, що ми самі творимо вічність. 

А от чого справді варто боятися - так це нічого не відчувати. Навіть біль. "Поки ми відчуваємо біль - ми живі. Поки ми відчуваємо чужу біль - ми люди" ©

Не дуріть себе, всі страхи - це лише страхи і з ними можна і треба боротися. Не бійтесь світу, нехай світ вас боїться 

stay brave with your Poisoned forest

Happiness

Раніше здавалося, що щастя в чомусь високому, складному. Що його потрібно шукати, прикладаючи якісь титанічні зусилля і воно виявиться чимось зовсім несподіваним в фіналі.

А виявляється, все так просто і банально.

Щастя - в небі. Точніше, в його кольорах, навіть коли воно сіре і непривітне. 

Щастя - у щирості. У тому, щоб мати кому бажати доброго ранку і хороших снів. У тому, щоб знайти когось рідного (не читай "коханого", просто "рідного"). Когось, хто б розумів і з ким можна було б порадитись, або просто розповісти про якісь маленькі дрібниці що з тобою трапляються, не побачивши при цьому, як людина закочує очі. "Человеку нужен человек" і як би не заперечували, ця істина працює.

Щастя в тому, щоб не поспішати, а якщо і поспішати - то з посмішкою, з передчуттям чогось хорошого.

Щастя в акордах улюблених пісень.В улюблених запахах і місцях.

Щастя - коли ти маєш час і можливість, щоб займатися улюбленою справою.

Щастя в сонці. В дощі...В теплих котах. І в вогниках ялинки взимку.

Якщо акцентуватимеш увагу саме на таких речах, то все зрозумієш сам.

"Хочешь быть счастливым - будешь" © А. Полярний 

30/08/16

Не всі твої мрії обов'язково повинні здійснитись
І навіть ті, які не перестають щоночі снитись,
Які от-от уже близько - здавалось, подати б рукою...
І все, що ти маєш, не завжди буде з тобою

І вічним не буде нічого в цім світі
Як сонце не завжди стоїть у зеніті,
так само минає вся вічна любов
і біль, який отруїв тобі кров

І друзі усі колись підуть від тебе
Питаєш, чому саме так в житті треба?
Хтось з нами жартує, і в жартів свій ритм
Ти підеш один, як і прийшов у цей світ

ZAXIDFEST 2016

Здається, я зовсім розучилась спати у затишному ліжку оточеному тишею. Ні, ну справді. Приїхавши з фесту так важко знову звикнути до адекватного життя

*стараюсь напружити мозок і згадати з чого все починалось*
А починалось все з електрички 18.08. Точніше з того, як я вже нікуди не хотіла їхати через те, наскільки важко мені було дотягти всі потрібні мені речі до вокзалу. О так, мій рюкзак ( вже не рахуючи палатки і ще там чогось) був дуууже важким. І от я, матюкаючись, доходжу до приміського вокзалу і залажу в електричку Львів - Мостиська 2. Хороший початок, так?

Проте настрій здатний змінюватись. На те ми і люди. Отже, вийшовши з електрички я попрямувала кудись за величезним натовпом людей, які явно краще знали куди йти. І отут вже почалося. І "Артууур" і "Бодяя" і "Радоваться" (і це ми ще не дійшли навіть)

Скажу вам чесно, фест справді був добре організований. Можливо так мені здалось через те, що я приїхала напередодні і взагалі була дуже мажорною (жила в платному наметовому), проте мені придертись було ні до чого. Ну так, на вході була невелика черга. але вона досить швидко була ліквідована. Комендант в наметовому був, світло було, жетони на дрова теж були, питна вода в необмеженій кількості. Туалетів купа, всі чисті, елітні лол. В душах хоч холодна вода, але чого ви хотіли, вона просто не встигала нагріватись. Їжа, розваги...купа зарядок для телефонів, а що ще треба для щастя? Справді, зважаючи на таку кількість відвідувачів фестивалю все було просто Ш И К А Р Н О.

(нагадаю що пишу про ПЛАТНЕ наметове)

Перейдемо до місця проведення.Територія величезна, дуже гарні озера та ліс. (Тільки лінивий не сфотографував сонячне проміння яке пробивалось через крони дерев вдень та туман над озерами вночі). Що ж до Родатичів - то так, тут ви не знайдете багато магазинів. Я дійшла лише до одного, хоча кажуть, їх було два. Також в Родатичах не буде аптеки, зате тамтешні жителі з радістю пропонують фестивальникам домашню їжу та інші послуги (наприклад, літній душ).

Про особливості того, як економити на фесті і що варто брати з собою, аби не померти, напевне, потрібно писати окремий пост, але ці питання я справді не хочу зараз піднімати, якщо вам цікаво - напишіть в коменти або на Аск.фм, і такий пост буде.

Перший день мені найбільше запам'ятався виступом We Butter the Bread with Butter.
Справді неймовірний гурт, з шаленою енергетикою та потужним саундом.Хоч я і раніше їх слухала, проте зараз ці німці стали для мене мало не улюбленим гуртом.(Це все тому що Пауль зняв футболку). До того ж, після свого виступу вони радо давали автографи і спілкувались з фанами, що не було притаманно для деяких українських гуртів, не кажучи вже про іноземні. Також першого дня я класно відірвалась під пісні Анни, Оторвальда, Black Peaks та Morphine Suffering... не варто оминати увагою і хедів - Enter Shikari просто шикарні. (Шикарі - шикарні. Тавтологія? Можливо) Вночі після першого дня, ми з друзями пішли на виступ гурту Хаммерман знищує віруси. Зізнаюсь чесно, я давно так не сміялась, тому якщо у вас поганий настрій - обов'язково зацініть їх творчість. Краще, ніж цирк

Другий день я розпочала знову ж таки з рок-сцени (я все ж перебувала там більше виступів, але і на головну час від часу забігала.От щодо інді - то так, майже там не була, каюсь, просто не вистачало часу). Відкриття цього року для мене - Detach. Чула їх вперше на вудстоці, і тепер на заході....Бажаю їм лише успіхів в майбутньому! Варто згадати і про Zebrahead на головній сцені. Дуже запальні хлопці. Small Depo на інді - чула лише 3 останні пісні, але дуже сподобалось. Гарний виступ. Noize MC ж на головній спричинив неймовірний вибух, бо я не можу пояснити чому на решті виступів всі стояли нормально, хто хотів - йшов слемитись, хто ні - окей. Але лише на нойзі мене мало не затовкли, бо всі почали жахливо штовхатися.(у фанці ліворуч, якщо дивитись на сцену, проворуч такого не відбувалось) Хлопець, який стояв поруч, вибач що я навалилась на тебе і мало не зламала тобі руку. Я не хотіла, чесно. Власне,  це все не давало нормально оцінити виступ, бо я замість нойза слухала нецензурні вигуки людей, котрі потерпали у давці поруч зі мною. Проте Ваня виконав пісню "На Марсе классно", а це одна з моїх найулюбленіших його пісень. Не пам'ятаю де я проспала виступ IAMX. Точніше, я пам'ятаю, як виглядала сцена і костюм Кріса, проте самі враження трохи стерлись. Друзі кажуть що було кльово. повірю їм. Hollywood Undead завершили мій день улюбленими треками та прекрасною атмосферою, з задоволенням би повторила їх виступ. До речі, до них я по дорозі до палатки замилувалась співом Даніелли з Vivienne Mort. Хоч і слухала віддалено - але її голос це просто насолода.А "Риба" звучить як справжній крик душі. Мало не розплакалась під неї, все ж таки я надто сентиментальна. Але "Не вбивай. Якщо можна не вбивати – не вбивай." ♥ Секретним гостем заходу, до речі, був гурт Скрябін. (ну може комусь цікаво)

Останній, третій день, це море позитиву. Спершу група Sinoptik. Я не можу пояснити звідки в мене стільки любові до цього гурту, проте я справді люблю кожного з них та їх команди, неперевершені люди, наповнені енергетикою галактик та зірок. І було дуже шкода, що вони виступали першими, коли зійшлось дуже мало людей. Вони заслуговують збирати стадіони, і грати (вибачте за наглість) не 30 хв, а..... ну гаразд, оскільки це фестиваль то хоча б годину( Несправедливо і дуже образливо. Після них я послухала Arcane Roots і знову перейшла на свою таку улюблену рок сцену, де саме виступали Space of Variations. Давно хотіла почути їх наживо, і от, захід цю мрію здійснив. Також фестиваль змінив моє ставлення до проекту Onuka. Якщо раніше я зарікалась що не люблю її, то живий виступ мені навіть сподобався. Якісна музика. Emmure.....не знаю що мені сказати про них. Якщо ви знаєте цей гурт, то самі можете уявити, як класно вони виступили, тут слова просто зайві. Щоправда, люди навколо мене трохи обурювались через те, що вони зіграли доволі мало треків, проте як на мене це вже не надто важливо. Далі я слухала Crystal Castles. І фраза вечора - "якщо вже дискотека - то хіба така". Погоджусь. Закрили фестиваль улюбленці публіки - Oomph! До речі, Деро чудово вимовляє українські слова. Чого не скажеш про деяких людей, котрі, навпаки, намагались кричати німецькою слова пісень, і в яких нічого не виходило. Це веселило :) На останній пісні всі підняли ліхтарики, і мені здалося, що небо відбилося у натовпі, як у дзеркалі. Обертаєшся - а там сотні, тисячі ліхтариків. Дуже і дуже гарний момент.....а потім все закінчилось. Як і будь-яка казка.Проте захід фест ще повториться, і я дуже сподіваюсь, що знову стану його частиною. 

А тепер трошки подяк:
Дякую всім організаторам фестивалю ( І звісно ж Якову найбільше) 
Ведучим (М'яч, Жуковська - ви збс)
Гуртам. Усім причому, навіть тим, виступи яких пропустила 
Продавцям.Ви були дуже добрими, і я справді вам не заздрила, треба мати неабияке терпіння аби обслуговувати стільки людей 
Людям які мене оточували. Ви надзвичайні 
Всесвіту за гарну погоду.....начебто все найважливіше.
Д Я К У Ю

Ваша О.

Woodstock Ukraine 2016

Коротше кажучи, все було так:

В останні дні до вудстока ми знайшли палатку і спальники. Як виявилось, вони нам не знадобилися бо ми успішно їздили туди-сюди зі Львова. 

Спершу ми пройшли пекло маршрутки, напханої фестивальниками у +30. Потім вже було значно легше.

Приїхавши зареєструвалися, отримали браслети, поставили палатку.

Наш друг, Юра, який приїхав напередодні, обіцяв нам місце у тіні. Виявилось що тінь йому, здається, наснилася бо палатку ми ставили на сонці ( досі не розумію нащо її ставили якщо там не спали, але таке життя) 

Перший день ми чекали гурт Sinoptik. Чесно 

Але Её и Шана стали хорошим відкриттям того вечора для мене. Тому +(деяка кількість пісень) у плейлист 

Синоптики виступили просто чудово, це космос, і він не лише у їх музиці, але і в них самих. Розмови про фотографії, зірки, людей...Це справді було цікаво, дякую, Діма!

Послухавши кілька пісень оторвальда, ми, мокрі але задоволені (була справжня злива) зібрали речі, палатку ( а в темряві то було важкувато) і поїхали додому.
Напевне, я не зможу оцінити всю шикарність фесту, бо не була на нічних виступах гуртів, не ходила на покази фільмів і навіть не купалась в озері.Та що там, я повністю проігнорувала другий день. Але там справді класно, територія фестивалю дуже вразила - замок, озеро...Краєвид просто шикарний! Та й на третій день як тільки ми повернулись туди, настрій злетів до неба просто тому, що сама атмосфера там неймовірна. А ще я нарешті зустріла людей, яких дуже і дуже довго не бачила. Все в одному місці, all inclusive прямо таки

Трохи шкода, що наступного року Вудсток перенесуть у Городок, хоча, можливо там ще краще, не бувала там.

Третій день запам'ятався Фонталізою, Бахромою, Detach....Wild pig також були шикарними, шкода що записів немає в вільному доступі, бо ми так і не дослухали виступ, треба було їхати назад.

До речі, там щось сталось з солістом Detach. Здається, іскри від полум'я потрапили на волосся і воно трохи загорілось, але його тут же загасили.Сподіваюсь все добре, але соліст молодець - і оком не моргнув коли це відбулось.

Загалом, це один з моїх найдивніших відгуків про подію.

Але мені так хотілось написати це все, хоча б для себе, щоб у майбутньому прочитати і згадати як все було.Дякую усім хто був там зі мною. Андрій, Настя - ви взагалі герої, ви знали?

Woodstock is love

все

Вінниця - місто, яким ми пишаємось

Літо - чудова пора для того, щоб подорожувати. Цього року я вирішила відкрити для себе Вінницю, і цей пост буде саме про це мальовниче місто на Поділлі України.


Отже, як тільки я ступила на територію міста, в очі одразу ж кинулися трамваї. Впевнена, що ви багато за них чули - всі блакитні, новенькі, з вільним wifi і кондукторами які дістануть тебе навіть в годину пік. Щодо кондукторів і кольору - правда. Wifi є, але не всюди, з 7-8 трамваїв у яких я їхала був лише в 1
Неприємний пункт - ціна. З 1 липня проїзд у трамваях подорожчав до 3 грн. З одного боку це небагато, але в мені живе львівський єврей, який звик їздити за 1 грн, тому я все ж поставлю " - "
Хоча ходять часто, як і загалом будь-який транспорт у Вінниці, не заперечуватиму.

У перший день свого перебування у Вінниці я багато гуляла містом і фотографувала. (була там 2 дні)  Місто вражає чистотою і кількістю шикарних графіті на стінах будинків (фото деяких нижче). Також дуже тішила привітність людей - всі вибачалися, і були дуже люб'язними.

Однією з моїх помилок було те, що я не пішла по музеях у неділю, подумавши що зроблю це в понеділок, на другий день своєї подорожі. Проте я зовсім забула що у понеділок - вихідний день у багатьох музеях, тому потрапила лише в один - музей з ретро автомобілями та фото- теле- радіотехнікою. Там було дуже цікаво, обов'язково сходіть. Я б не хотіла показувати всі фото з цього музею, бо інакше ви побачите все і не захочете його відвідати, тому кину лише кілька. Але за 20 грн ( для студентів і школярів, 30 - звичайний квиток) я пофотографувала геть усе, пограла на старенькій гітарі, посиділа в машинах і не тільки 

Адреса: вул. Соборна 1-а, години роботи 11-19.00

Ввечері я, як і належить будь-якому типовому туристу поїхала дивитися на фонтан. Красиво, проте шкода що програму не міняли вже дуже і дуже давно.Чекаю нових шоу.

Ну і звісно ж я гуляла у центральному міському парку, набережною біля фонтану, не оминула увагою і вулицю Соборну, і сквер Козицького, а також побачила книжку, міську філармонію, найстарший трамвай.....Власне, де мене тільки не носило. До речі, як зайдете в сквер Козицького - сходіть у кафе "Львівська цукерня", одразу за баштою. Там дуже смачно, і за адекватні ціни - що, безумовно, має вас потішити)  Взагалі щодо цін на страви в закладах харчування, то Вінниця дуже-дуже приємне місто. 

Хочеться завершити цей звіт про поїздку в Вінницю на тому, що, напевне, вразило найбільше. Спокій. О так, тільки у Вінниці я гуляла мало не в 2 ночі, і всюди було вуличне освітлення, ходили нічні маршрутки кожні 10 хв. і люди справді не чіплялись, незважаючи на те, що в момент моїх нічних гулянь відбувався фінал Євро 2016 і в пабах було дуже багато фанатів напідпитку.

Вінниця не може мені не подобатись, гасло цього міста звучить як ніколи влучно: "Вінниця - місто, яким ми пишаємось". Це справді так, бо Вінничанам є чим пишатись. 

Окрема подяка моїй подрузі Аліні, яка надала мені притулок на ніч і показала місто. Без тебе такої чудової подорожі не вийшло б!

Дякую що дочитали до кінця, якщо дочитали :)

p.s. keep calm and stay in poisoned forest 

Інстаграм акція #ВідкритийМузей від Академії Фотографії 18/05/16

Минулого тижня мені випала чудова нагода прийняти участь у акції #ВідкритийМузей 

Я стала однією з 50 ( окей, з приблизно 40, оскільки багато людей не прийшло) фотографів-інстаграмерів, які отримали дозвіл фотографування у кількох музеях Львова, а саме у Національному музеї, львівському історичному музеї та етнографічному музеї.

Метою акції було залучення більшої кількості відвідувачів до музеїв Львова, популяризації музеїв серед молоді.Основна ідея проведення подібних заходів – показати відомі місця з незвичного ракурсу та дозволити мільйонній спільноті Instagram “зазирнути” в легендарні театри і музеї, відчути через фотографії атмосферу цих приголомшливих місць. 

Трішки історії

Рух Empty зародився в Нью-Йорку за ініціативою інстаграмера Дейва Кругмана (@ dave.krugman), який запросив кілька Instagram-користувачів на закриту зустріч в Метрополітен-музей Нью-Йорка в неробочі години, коли в музеї нікого не було. Після заходу його учасники викладали в Instagram фотографії з хештегом #emptymet. Проект #emptymet виявився настільки успішним, що зараз рух поширюється по всьому світу, і багато компаній з радістю відкривають свої двері для Instagram-фотографів. У проекті вже взяли участь The Metropolitan Museum of Art, Державний музей мистецтв в Копенгагені і Royal Opera House в Лондоні та багато інших.

Отже, як тільки я прийшла на акцію мені видали іменний бейдж. Правду кажучи, це мій перший бейдж, (вічно мені з ними не щастить) тому я дуже йому раділа :) На акції я зустріла як досить відомих інстаграмерів Львова, так і фотографів з невеликою аудиторією (власне, як і я сама). Почувши настанови від організаторів заходу, ми розбились на групи та вирушили у музеї. Було трохи важко, бо все ж охочих сфотографувати щось в одній і тій же кімнаті бувало чимало, і у багатьох навіть ідеї були схожими. Проте, після кількох невдалих фото, в мене наче відкрилось друге дихання. Навколо з'явились сюжети, ідеї, і найголовніше для мене - поруч були дуже хороші люди, які допомагали мені втілити їх у фото. Тож натовпи у виставкових залах і загальний шум зовсім перестали мені заважати. Я зосередилась на своїх фото, і от що з того вийшло:

 

                       

 


                        

Загалом, я задоволена своїми результатами, щоб побачити більше моїх фотографій заходьте на мій інстаграм: poisonedforest а також не оминіть увагою роботи інших. Їх ви можете знайти ввівши хештег #ВідкритийМузей