Що робити, коли School isn't cool?

Ваше життя - результат вашого вибору. Ви завжди можете змінити сценарій 

Прочитали? Я навмисне виділила цю фразу.Я її обожнюю. Хоча ви подумаєте, що вона дуже гучна, адже конкретно цей пост - це розповідь про дуже маленький поворот, який, проте, іноді може вивести вас на велику дорогу.

А взагалі цей пост для моїх наймолодших читачів. Статистика каже, що таких не мало (віком від 11 до 16 років)

До 9 класу я навчалася в одній школі, після - перейшла у іншу. Це рішення було свідомим, ініціатива йшла від мене. Зараз, будучи студенткою, і оцінюючи все, через що я пройшла, можу впевнено сказати - Я в свої 14-15 років була просто...МОЛОДЧИНКА

Чесно - я вже майже забула що такого було в старій школі. Маю добру звичку забувати погане, проте я знаю точно - мені там не подобалось. Не подобались вчителі, не подобались люди з якими доводилось вчитися. Кожного дня я ходила туди з жахливим настроєм і з таким же поверталась назад. Вдома були істерики, доходило навіть до порізів на руках. Хоча, не повірите, там я дуже добре вчилася, вічно їздила на олімпіади і все таке. Отже, в 8 класі мене переклинило. Я остаточно вирішила що так продовжуватись більше не може. 

Тоді я роздумувала над кількома варіантами шкіл, але всі вони були схожими - з поглибленим вивченням німецької мови. Я дуже любила німецьку, в класі її не любили, і я свято вірила що як тільки я зміню школу на спеціалізовану то хоча б в любові до мови я з кимось таки зійдусь і мені буде комфортно. Це було помилковим судженням, як виявилось, німецьку в апріорії мало хто любить, але згодом це вже не було важливим. Важливо було те, що я оглянула всі ці школи, поспілкувалась з усіма директорами і прийняла рішення. "Мама, з 1 вересня я йду в 28-му школу"

Саме ЛССЗШ №28 я закінчила у 2017 році. І якими б важкими не були останні 3 роки для мене - вони поки що були найкращими у моєму житті.

Ви маєте розуміти, коли ви потрапляєте у новий колектив, ви можете представити себе так, як вам хочеться. Ви можете стати тим, ким давно хотіли бути, і підтримуючи образ таки перетворитися у цю особистість. Люди, які вас не знають, сприймуть вас саме так, як ви себе покажете. ХОЧА не було все так просто, кого я обманюю. Я чудово пам'ятаю, як прийшла ще влітку знайомитись з класним керівником і застала весь клас на місці. Я хотіла провалитися під землю. Відчуття не з найкращих, особливо коли ти препогано виглядаєш. + для мене було шоком коли я побачила знайомі обличчя. Не скажу, що ми коли-небудь товаришували чи загалом багато спілкувались, але все, що було в моїй голові це "о боже, вони знають яке я дно, і розкажуть всім. В мене ні шанса". І як же я здивувалась, коли вийшла зі школи і зіткнулась з групою майбутніх однокласників, які одразу ж запропонували погуляти з ними. Мені сильно пощастило з класом, це правда.

Відволічусь і перерахую мінуси переходу в нову школу. Вас чекає :

🔺 Нова будівля. Нові класи, іноді планування зовсім не схоже, перші дні готуйтесь блукати і спізнюватись. Фрази "вибачте, де тут....?", "Вибачте за запізнення, я новенький" - це фрази, які  доведеться говорити дуже-дуже часто. 

🔺 Нові вчителі. Вони вас не знають, ви - їх. Іноді улюблені предмети стають каторгою, і навпаки. А ще всіх вчителів ви називатимете "Вибачте будь ласка". Можливо навіть дуже і дуже довго)

🔺Нові учні. Купа імен і облич, які плутаються в голові. Часто - жодної людини, яка може вам допомогти. Не забувай, ніхто і не зобов'язаний брати над тобою патронат 

🔺Нові правила. І це найгірше, бо іноді незнання їх не звільняє від покарань 

О так. Перші тижні мені було дуже важко. Я навіть плакала і хотіла повернутись назад. Спочатку я вибрала зовсім невдалий образ для себе нової. Оскільки там були мої знайомі, я хотіла бути тихше води, нижче трави - мріяла сидіти самотою десь на задній парті, і собі тихенько вчити німецьку. Хоча я така і була - я боялась людей. Мій новий клас робив все можливе аби розговорити мене і втягнути в компанії, а я боялась, що вони всі лицемірять. Згодом я зрозуміла що вічність мовчати не вийде, треба таки шукати друзів.  А ще мені нарешті захотілось бути справжньою, такою, як я була вдома і з найближчими друзями.І тоді образ вже був правильним. Бо це взагалі єдиний правильний образ - відкрито бути собою. І мене прийняли нормально, так, як ще ніде не приймали

Зміни були колосальні. Я почала усміхатися, хоча ненавиділа свою посмішку, адже раніше мені казали що вона страшна. Я усміхалась навіть попри те, що саме в цій школі я почала носити брекети. Я була голосною, я почала халявити, хоча до цього уроки - це було святе. Мене навчили вистрибувати з вікон школи, тікати від охоронця, ховатись від директора, красти порції в їдальні, бо без цього - не проживеш. Мені почало хотітись приходити в школу, я часто не хотіла йти назад додому. Ця школа дала мені впевненість в собі і в своїх силах, і я почала займатися фотографією. Якби я далі була зацькованою дівчинкою, сумніваюсь, що у мене б вийшло знаходити щораз нових клієнтів і ходити на зустрічі з майже незнайомими людьми. Мамо, вибач, я так і не вивчила нормально ту німецьку, але я зрозуміла, що зі мною насправді все гаразд. Хоча любити себе я тільки почала вчитися, над цим все ж доводиться багато-багато працювати.

Не вбивайте в собі цікавість і любов до життя і світу. Дуже часто саме школа є причиною депресій у дитячому віці, саме через якісь проблеми там, ви можете переламати собі все життя. Якщо вас щось не влаштовує, якщо вам некомфортно, недобре в вашій школі - є сотні інших. Ви зможете почати все з 0, не вийде - почнете ще раз. Моя знайома змінила 3 школи поки не відчула себе людиною. Та й у 6-10 класах (11 не рахую бо як на мене, якраз тоді вже нема сенсу школу міняти) ви доволі свідомі, щоб розуміти драматичність ситуації, яка складається навколо і не допустити її розвитку. Говоріть з батьками, якщо вам щось не до вподоби. Хто стукає - тому відчиняють, і я не думаю, що батьки бажають вам гіршого і скажуть залишатися в школі, яка робить вас нещасними.

А знаєте що най-найважливіше? Я отримала просто величезний досвід, і зараз, у ВНЗ мені, до прикладу, легше, ніж багатьом іншим людям, адже я знаю, що подібна ситуація з усім новим у мене вже була. І зараз знову все з нуля - знову потрібно показати себе перед викладачами, знову подружитися з людьми у групі. Це не легко, але я однак зараз цього не боюся. В мене не трусяться коліна, як тоді, 3 роки тому, я не плачу ввечері через страх здатися лайном. Я боюсь тільки одного. Що десь є люди, які думають, що вони "досидять школу" а далі буде легше. Не буде. Поки ти не вирішиш щось робити - не буде. Звісно, не обов'язково міняти школу. Іноді проблема таки в нас самих, іноді нас не сприймають цілком справедливо. Але якщо ти намагаєшся мінятися, а твоє оточення ці зміни гальмує - тікай настільки швидко, наскільки це взагалі можливо. І коли добіжиш до кращого місця, повернись, і покажи середній палець.

(і останні слова стосуються не лише школи)

І на завершення ловіть фото з випускного. Мало не єдине фото, де я собі подобаюся. Я тут танцюю вальс з одним з своїх найкращих друзів і посміхаюся, бо як інакше? :,)