Украдене щастя (не за мотивами І.Франка)

Ні, ну це явно щось не те. Чому тільки коли я починаю вважати, що все не так вже і погано, все котиться в безодню? По похилій. Або ні, інакше *піднімаю вгору руку і смикаючи її в різні боки, малюю невидиму, вертикальну ламану лінію*

Здається, хтось явно зіпсув мені карму.(Це все через те, що я не репостила тупі пости в ВК які приносили удачу.Знаєте, такі "репостни і будеш щаслива")
Я  б могла розповісти вам про декілька сумних випадків останніх тижнів, але все ж зосереджусь на одному. Справа у тім, що я втратила того, хто був для мене всім. Хоч він іноді і тупив, але я його сильно любила, адже у складних ситуаціях я завжди знала що на нього можна покластися. Я зовсім не очікувала того, що він піде з мого життя отак раптово, це був надто різкий поворот долі. Одним словом, у мене вкрали телефон.

Ви навіть не уявляєте, як це - жити у 2016-тому році без смартфону/взагалі телефону. Забудьте на хвилину про можливість зв'язку. Тепер у мене в прямому сенсі жодного способу зв'язатися з світом за відсутності ПК. Неможливість навіть (банально) послухати музику чи подивитись на годинник.....Власне, це зумовило і продовжує зумовлювати багато незручностей....

ЯК ЖЕ ЦЕ СТАЛОСЯ?

Ніколи, чуєте, НІКОЛИ, не будьте настільки замріяними як я. Я вічно літаю десь в небі, і , чесно сказати, я не здивована, що на багатолюдній зупинці це сталось саме зі мною.

Хоча ні, можливо це таки доля. Чому я так думаю? Що ж, вам доведеться розповісти повністю, не пропускаючи деталей.

Я поверталася від подруги додому, і перед тим, як дійти до зупинки, я ще договорила з нею по телефону. Завершивши розмову, в моїй голові промайнула світла думка - ввімкнути музику.Але сонечко світило так гарно, я була натхненна весною і подумала: "У такі дні треба слухати шум дерев і спів пташок".

Спів.Пташок.Центр міста.Брудна, загазована вулиця. Ага /ненормативна лексика/

Окей. Що ж я зробила далі? Я подумала: "О, мені треба відписати другові на повідомлення отримане ще зранку." Але я знову ж таки не поспішала витягнути телефон з кишені, бо: "ох, і так сиджу в інтернеті день і ніч, треба відпочити від цього всього"

Але це ще не найтупіша моя ідея. У моїй куртці є дві пари кишень. Одна пара розташована нижче пояса, інша - біля грудної клітки, я впевнена що ви бачили такі моделі. Так от. Телефон я завжди тримала в кишені біля грудної клітки, бо вона замикалась на замок. І що ви думаєте я зробила? Так, я ВПЕРШЕ в житті задумалась над тим, що це  може шкодити моєму серцю, носити отак близько телефон. І я переклала його в нижню кишеню, яка ні на що не закривається і взагалі не є глибокою.

/ненормативна лексика/

Отак я стояла десь хвилин 15 і дивилась на небо/будь-куди, але не навколо себе. Під час посадки у автобус була тиснява, і зліва від мене( якраз біля кишені) дуже пхалася жіночка з сірою сумкою (на жаль, я звернула увагу лише на сумку) Проте коли я вже зайшла в транспорт і виявила свою втрату, цієї жінки я поруч, ясне діло, вже не помітила.

Хоча, спершу я взагалі не подумала що це крадіжка. Може десь випав, чи щось таке. Але коли я з номера якогось дідуся передзвонила на свій номер - він вже був вимкнений, і залишається вимкненим досі. Найсмішніше те, що телефон зовсім не дорогий, доволі потертий і побитий життям. Проте як би там не було, однаково шкода.

І ЩО Ж Я РОБЛЮ ЗАРАЗ?

А що мені залишається робити? Вірю в те, що поліція таки знайде мій телефон...А поки я стала наймодніша - ходжу з своєю старенькою мотороллою, як на цій картинці. До речі, непоганий пристрій, от тільки від старості трохи глючить та і браузер взагалі відмовляється працювати)

Я сподіваюсь, ця історія стане для вас повчальною. На чужих помилках таки можна і треба вчитися.І я застерігаю вас ще раз: пильнуйте свої речі, бо зараз подібних випадків ну просто дуууже багато, не тільки у Львові, де проживаю я, але і у інших містах.