Hotel "Soul"

...Відчиняєш двері і заходиш в мою душу з таким виглядом, ніби робиш послугу. Проходишся брудними ногами по ідеально вичищених килимах і вмощуєшся у кріслі, закидуючи ноги на стіл. Хочеться викликати поліцію і вигнати тебе нарешті, але вибач, забуваю, це ж я дала тобі всі ключі. Ти тут повноправний мешканець, як і інші. Я була зовсім не проти поселити тебе в найкращих апартаментах з видом на море. У тебе, до речі, найбільша кімната. Деякі люди тісняться і живуть удвох чи втрьох. Деякі сплять в коридорі на килимі, але їм навіть там зручно. Тобі ж, здається, вічно не вгодиш. То кольори простирадл не такі, то в стіні діра від цвяха, який ти ж сам туди вбивав тиждень тому. А я все мовчу. Насправді, мені подобаються навіть такі твої візити. Просто твоя кімната завелика, коли вона порожня, сюди ніхто не хоче переїжджати. Усім тут набридає, а ще всіх нервують залишені тобою малюнки на стінах. Іноді я намагалась замальовувати їх, і переселяти туди кількох людей, але навіть їм простору забагато, і вони всі поверталися у свої малесенькі затишні комірчини, що є десь на нижніх поверхах. Найгірше це те, що коли ти йдеш, ти ніколи не зачиняєш двері. Дістало! Утворюється протяг, і це зовсім не йде мені на користь. Холодно стає мало не одразу, доводиться бігати і шукати усюди обігрівачі, бо кімната ж велика, і стеля під 3 метри, за 5 секунд не нагрієш. Але я ж не можу зачинити двері, навіть як хочу. Ти ж завжди повертаєшся. Говориш щось про те, що обов'язково переїдеш, і що дуже радий, що нарешті знайшов такі прекрасні апартаменти. А потім знову йдеш, без слів, глянути одним оком, чи твоє старе ліжко у гуртожитку вільне. Бо там же - кіт. А як ти без кота? Звик вже, хочеш забрати, а він не дається. Бо він старий, одноокий і хворий на рак, завжди був хворим. Він роздирає тобі руки, коли до нього торкаєшся, бо хоче аби тобі боліло як і йому. А ти все ходиш туди-сюди. І двері не зачиняєш. Ти знаєш, здається, мені слід замовити цеглу і замурувати вхід. Не потрібно мені це все. Хай буде та кімната, але нехай в неї ніхто ніколи не заходить взагалі. Так і буду ходити, розміщаючи всіх у коридорі, при цьому маючи величезну замуровану кімнату десь ближче до серця. Це ж легше так жити, аніж тобі приспати кота, щоб тварина не мучилась, і завести нового, здорового....