Б/у.день [2]

Впродовж довгого часу моєю автобусною зупинкою була квіткова зупинка. Взагалі той ринок називається інакше, але там дуже багато квітів. Відкриваються двері задушливого транспорту і ти загортаєшся в їх аромат, як у ковдру. Тому я не називаю її якось інакше, ніж квіткова 
Взагалі, до мого приїзду на квіткову зупинку, я не любила зрізаних квітів."Квіти це красиво лише тоді,  коли вони ростуть" .Так я думала насправді, і загалом ця думка зовсім непогана. Колись у мене була людина, яка обіцяла мені подарувати кущ піонів у горщику. Це було мило, я завжди посміхаюсь коли згадую про це. 


Саме щодня бачачи квіткову зупинку я зрозуміла, що в зрізаних квітах немає нічого поганого. Що не кажи, дівчатам личать квіти, це дуже надихає, бачити усміхнену дівчину, котра несе квіти. Хоча я особисто таки мрію про сад з піонів і троянд . 
Я вирішила почати з квітів, бо сьогодні зранку я знову вийшла на квітковій зупинці. Дні зазвичай починаються однаково, але минають з дивовижною швидкістю. Іноді через втому я перестаю помічати в них щось важливе, вся реальність стає наче у тумані, а сни навпаки починають здаватися реальністю. Хоча я п'ю багато кави, що сильно допомагає (Окреме дякую Тобі за неї, таки найсмачніша кава в місті) 
Нещодавно після навчання я їздила у поліклініку.Мені не подобаються черги, але кожного разу я знаходжу у них кілька людей, які видаються мені цікавими і приглядаюсь до них.  Я не заводжу з ними розмов, мені просто цікаво помічати деталі у їх вигляді і поведінці. Дівчинка, яка стояла в черзі зі мною, старалась натягувати лівий рукав светру мало не на пальці. Це не холод, ні. Я знаю що це. І мені чомусь дуже хотілось її обійняти і сказати їй, що вона не одна. В такі миті це дуже важливо чути. Порізи на зап'ястях дістаються зовсім непоганим людям...І мені так не хочеться, аби вони знову були моїми, чи належали людям, які мені близькі. А тому сьогодні я їздила на вокзал.
Останнім часом понад усе хочеться втекти кудись. Наче мене та втеча врятує від усього на світі. Причому, на жаль, в останній момент, у мене накрилася компанія для поїздки. І от я стою перед табло, і я таки була не проти взяти той бісовий квиток у місто на літеру Т. і поїхати туди сама. Але...я розвернулася і пішла назад. Напевне, місто на літеру Т. , як і міста на інші літери, почекає. Можливо, лише щасливі люди можуть отак приїхати на вокзал, наосліп вибрати напрям і поїхати. Чому щасливі? Тому, що вони вільні. Їх дії не обмежені тим, що станеться через їхню раптову поїздку. Тим більше, якщо ти їдеш подорожувати нещасним, то яка ж це подорож? Навряд це принесе лише позитив. У рюкзак (крім найважливіших речей) треба пакувати хороший настрій
Тож я пішла за кавою. Зігрівши трохи руки о тепле горня, я подивилась навколо, і раптом побачила те, що не помічала вже декілька місяців. Люди, які ж ви все-таки гарні. У вас стільки гарних рис, навіть ті, які ви у собі не любите. Якби ж ви лише бачили б себе, коли ви не думаєте, як ви виглядаєте. Коли ви займаєтесь чимось зовсім буденним, усміхаєтесь чи намагаєтесь сконцентруватися. Скільки ж у вас в такі моменти краси, не награної, а справжньої, милої і чистої....Поки я розглядала людей і записувала ці рядки в телефон, моя кава охолола. Зараз дім, а завтра - знову на навчання.

Може це не життя. Б/удні, бо нічого цікавого не відбувається. Я навіть кожного разу вагаюсь, чи варто писати у блог, бо все-таки я більше описую свої думки, ніж те, що стається. Але іноді я відчуваю себе живішою від усіх. Зазвичай восени у мене починалась осінньо-зимова депресія, цієї ж осені я поки що тримаюсь. Можливо, тому, що змушую себе любити все, що мене оточує, і, здається, починає вдаватися.


p.s. Ви красиві. І я забороняю вам думати, що це не так. Але будьте красивими не лише зовні, благаю.
Ваша О.